Олена:
Стріл
світла
витримать
сили нема!
Паріс:
Сили немає
далі у спокої
ночі блукати.
О. :
Вогонь
тілом безпам'ятні тіні
знов обгортає, в жорстокости
рівний до пекла запеклих синів.
П. :
Кличемо гучно, побиті за слово
О+П : Боже,
О. : Владико, допоки відкладено
О+П : помсту і суд проживаючим там, на землі?
П. : Доки товпитися нам біля ями живої,
з чорним, гарячим,
О+П : гарячим, гарячим вином, та
срібноцвяхованих лез обминати болючий паркан?
О. : Помсти живим
П. : ми благаємо, помсти живущим за нашу
О+П : КРОВ,
П. : від жертовника пекла
О. : не нас повертай,
О+П : о, благаю,
О. : в тіло затиснувши, -
О+П : ЇХ перелий до пекельної чари.
*
**
***
****
*****
******
*******
*********
П. : Хто?..
О. : Тінь я.
П. : Іменем
тіні - і я
вкритий довіку.
О. : Попіл вітрилами
знову стає при словах
дивних. Знайомий цей голос...
П. : Пальці пригадують золото
кучерів...
О. : губи торкались моїх...
П. : Пісня веселка...
О. : обіймів стискання...
П. : Люба!
О. : Коханий! Як звешся - пригадую -
ні, не приходить ім'я найдорожче... - Паріс!
П. : Люба - Олено!
О. : Олена? Здається негарно...
П. : Сяєш лицем ти!
О. : Жалоба стає білосніжними
шатами. Вічність без тебе порожня, як день дощовий.
П. : Разом з тобою і день дощовий - наче вічним здається.
Тут би поставити три нам шатра: для Олени найперший,
другий - мені, а останній, найкращий, богині любові.
*
**
***
****
*****
******
*******
*********
П. : Ти
чуєш
радісну
пісню?
О. : Життя
кличе до себе.
П. : Холодно світові.
О. : Наше кохання йому
силу дарує живлющу.
П. : Бачиш, цариця з володарем
нас зустрічають, скоріше він - бог...
О. : Швидше богиня - вона, я боюся -
Олю розлюбиш ти, ближче підходячи...
П. : Що ти, ніколи! Вона недостойна служить
милій Олені - це ти мені вірна лишайся,
бачачи бога-царя.
О. : Подивися, як рисами
дивно він схожий на тебе!
П. : А жінка - то ж ти у люстрі!
О. : Наші тіла нас чекають перлинами плоті, коштовні -
П. : Душу чекають воскреслу осяйні нечувані шати -
О+П : Слава у вишніх тобі, усесильна богине любові!
*
**
***
****
*****
******
*******
*********
==========
Змухлював я тут, що називається. Типу це прадавня поема, тому поки вона дійшла до нашого часу, то зникли деякі частини та ж тому лишилися порожечі (тут виявлені зірочками, які не треба виписувати словами, що зручно та приємно). Томув тут строфа + зірочки + строфа + зірочки... А загально нібито-начебто зберігається об"єм.
Це, я так розумію, Паріс і Єлена у царстві Аїда? Якщо я не помилилась, тоді два маленьких зауваження. Ви знаєте, звичайно, що Єлена, на відміну від Паріса, не загинула у Трої. Менелай, її чоловік, повіз її назад на батьківщину, де вони й прожили у щасті (?) й злагоді до смерті. Я це до того, що заклики Олени до помсти живим за їхню з Парісом кров здаються трохи нелогічними. Зображення похмурого царства Аїда у Вас більше скидається на християнське пекло, з його вогнем, киплячою смолою (у Вас — вином). Там, звичайно, теж були свої покарання (Тантала, Сізіфа та ін.). але більшість народу, здається, там просто ходить скорботними, невтішними тінями.
Таки повнісінька правда. Ви неймовірно відчутні, кажу.
Ідея була, що по-перше на час тотого шлюбу вони обидва(обидві) вже давно в потойбічному царстві разом.
Троянська війна (як то вікі):
Ефор-1135 BC, Сосібій-1172 BC, Ератосфен-1184 BC/1183 BC, Тімей-1193 BC, Дікарх-1212 BC, Геродот-коло 1250 BC, Ерет-1291 BC, а Дуріс-1334 BC.
При тому Александер: 356-323 BC. Для нього це прадавня історія. Всі на той час уже померли давно-давно-давно.
А християнське пекло - так. Ви абсолютно точно розумієте, що відбувається. "меч дерев'яний здійма він догори рукояттю" - тобто хрестом. Це як Данте.