Кожен бездомний дворняга
Вірить в собачого бога,
В миску що повна м'яса,
В теплу й суху підлогу,
В ніжну на дотик руку
І без кліщів шерстину...
Він усього лише пес.
Та чи гірший він від людини?
Друг його приручив,
Друг його потім зрадив.
Дворняга давно уже звик
Зализувати свої рани.
Став непотрібним він,
Зайвою став проблемою;
Він зрозуміти не міг
Чому опинився під небом.
Сумними очима шукає:
І в спеку, і в дощ, і в сніг
Він все ще людину чекає...
Чи хтось би із нас так зміг?
Він зраду давно пробачив,
Він не тримає зла...
Чи хтось із нас коли-небудь бачив
Той крик у собачих очах?