Запад клеветал и сам же верил,
И роскошно предавал Восток.
Юг мне воздух очень скупо мерил,
Усмехаясь из-за бойких строк.
Но стоял, как на коленях, клевер,
Влажный ветер пел в жемчужный рог,
Так мой старый друг, мой верный Север,
Утешал меня, как только мог.
В душной изнывала я истоме,
Задыхалась в смраде и крови,
Не могла я больше в этом доме...
Вот когда железная Суоми
Молвила: «Ты все узнаешь, кроме
Радости. А ничего, живи!»
_ *_
Захід знов брехав і сам у те повірив
І розкішно зраджувати Схід умів.
Південь скупо лиш мені повітря міряв,
З-поза жвавих посміхаючись рядків.
Мов навколішки стояла конюшина,
Вітер мокрий там співав в перлистий ріг,
Так Північний край, мій друг старий і вірний,
Утішав мене, як тільки він і міг.
Знемагала я в задушливім томлінні,
Задихалася у сморіді й крові,
Жити не могла в цім домі вже й хвилини...
Ось тоді мені залізна СоумІ
Мовила:"Ти взнаєш все крім радості, а нині...
А нічого, так й живи свої наступні дні".