-- Чи дозволиш мені зруйнувати твою безнадійність?
-- Ні, не варто! Без неї цей світ втратить сум і страждання!
Чим платити тоді за палке невзаємне кохання?
-- Але ж стане взаємним!
-- Мені не знайома ця дійсність!
Я не вірю, що там, десь у схронах безмежного дива,
Є краса і надія, і радість, і здійснення мрії...
Я не бачив цього! Тож гарантій не маю, що мліє
Твоє серце від них, що це все - не заради наживи!
А безмежності смутку і відчай - знайомі до болю!
Це мій світ, де я риба у морі і птах попід небом.
Хай в руїнах душа - не піду навіть гостем до тебе!
То хіба до Вальхали мене забереш після бою...
-- Заберу... Як облишиш той бій та дозволиш забрати!
Бо наразі ти сам і шукаєш кривавих обіймів -
То і Всесвіт дарує тобі, що замовиш, постійно...
-- Де ж Вальхала?
-- Спитайся в душі - їй тобі не збрехати!
-- Не збрехати! Бо надто надійно похована в чорне!
Я навмисно облишив її у глибокому схроні,
Щоб не брати у руки прозорі та ніжні долоні
І не бачити сліз, що вмивають обличчя нескорне...
Я її поховав - ще живою! То де ж твої храми?!
Де той світ, де вино і красуні чекають на мене?
-- А чи ти вже готовий дізнатись про це достеменно?
То дивись навкруги - ось мій світ! Чи ти бачиш?
-- Де саме?!
Я все в тому ж болоті спокус і чужих пересудів,
Поміж фальші та бруду життів, до гидоти відвертих.
Де ж Вальхала, коли я живий?!
-- Відчепися від Смерті!
Кожен світ - у твоїй голові: як обрав, так і буде.
(11.01.2017)