Забракло віри і забракло слів.
І сліз забракло - тиша, тиша, тиша…
Здається й світ довкола вже не дише,
лиш маревом дзвінкий молитви спів…
Звідкіль лунає? Цього не збагну.
Чи Янголи мені співають з неба?..
Бо знають, як мені бентежно треба
просвіт надії й врешті-решт весну,
що спокоєм проллється… без тривог,
аби у серці скалка не колола.
В’яжу надію вузликом спроквола,
щоб втриматись… І бачить, бачить Бог,
як це не просто… В долі на межі
так прагну вільно розпростерти крила,
щоб порожнеча люта не накрила,
коли зайдусь в смертельнім віражі.
