Інколи здається, що мене вже ніщо не здивує,
Бо все вже відбулося: вогонь, вода та мідні труби
Адаптували мене своїми лабетами,
Та життя завжди туза має у рукаві,
Тому ніколи я не припиняю дивуватися.
Дивує раптове бачення глибинної суті сина,
Далекосяжність його таланту
І неусвідомлення ним цього;
Дивує нишком кинутий на мене погляд онуки-малечі,
Немов мене її очима оцінює таємна Сила,
А я вже вважав, що пора підводити підсумок:
Дивує спокій/тиша лагідного зимового вечора,
Що свіжістю чистого повітря відверто лікує,
Бо я його п’ю на затримці глибокого вдиху;
Дивує безпардонність, жадібність та підлість можновладців,
Які нагло набивають кишені торгівлею на крові,
Немов Покарання/прокляття омине їх та їхню родину;
Дивує щира і красива модерна пісня українських співаків,
Які часто-густо навіть не усвідомлюють,
Що це є їхній фронт боротьби за Україну;
Дивує підступність та фарисейство наших політиків,
Когорту яких, манкурти та компрадори, очолює сам Президент,
Який є ще одним випробуванням терпіння народу;
Дивує явна розумність поведінки тварин –
Собак, ворон, кішок,
Хоча більшість людей і гадки не має про це;
Дивує як обережно, але рішуче Людство Ведуть
До Мети його існування Координатори Вищих,
Хоча для Людства це часто-густо є вельми жорстоким;
Дивує тупість і нездоланність оголеності рашизму,
Який ретельно рубає сук дерева Життя,
На якому так довго, століттями, існує імперією зла;
Дивує, що моя рука так вправно і багато малює,
Немов у мене попереду довге життя,
Хоча я і пам’ятаю, що крокую за межі 80 років…
Дивує…
Чом, чом я досі здатний дивуватися цьому всьому?
Напевно це – Кара, бо позаду не безгрішне життя,
Адже дивуватися так солодко,
І так гірко згадувати свої помилки та негаразди!
10.02.2017
К.