немає нічого красивішого
вогнів померлого міста
в твоїх долонях
збирайся докупи
як старий поламаний резистор
тримай руки на скронях
тримай очі сухими
як влітку потрісканий грунт
раз в рік промовиш - прости, ма,
десь дівся юначий мій бунт
немає нічого добрішого
очей незнайомки на вулицях
що простягає книгу
що простягає руки
що просто сидить і молиться
що збирає лопатою кригу
годує птахів сухим хлібом
всміхається на прощання
годує птахів останнім
ходити дорогами пішими
торкатись дерев мов ікони
зірвати палючий сонях
немає нічого сумнішого
ніж ловити останній подих
вогнів померлого міста
в твоїх долонях
