Три переклади творів відомого актора, режисера, поета і драматурга Леоніда Олексійовича Філатова, якому минулого року виповнилося б 70 років.
Перший вірш дуже смішний. Другий серйозніший. Третій...також серйозний. :-)
Монолог Панталоне (из пьесы «Любовь к трем апельсинам»)
Ну можно ли представить мир без шуток?!
Да он без шуток был бы просто жуток!…
Когда на сердце холод, страх и тьма –
Лишь юмор не дает сойти с ума!..
Судьба играет с нами в «чет» и «нечет»,
Уныние казнит, а юмор лечит.
Хвала шутам, что вовремя смогли
Нас удержать от яда и петли!..
Простой пример. У вас упадок духа.
У вас гастрит, ангина и желтуха.
Ваш дом сгорел. От вас ушла жена.
К тому же вы с большого бодуна!..
А вам навстречу медленно и чинно
Высокомерный шествует мужчина.
Дурак и хам. Красавец и атлет.
Удачливый самец в расцвете лет.
Он выглядит эффектней монумента,
Но только без коня и постамента.
И город с ликованием готов
Его осыпать ворохом цветов!..
Но вдруг – природы ветреной причуда! –
Над ним летит случайная пичуга
И какает сердечно и тепло
На это горделивое чело!..
Любимое занятье монументов –
Быть оселком для птичьих экскрементов;
Среди иных – и этот монумент
На птичий напросился комплимент!
А миг назад он женщинам влюбленным
Казался совершенным Аполлоном,
Он был почти что с Богом наравне,
Но капнуло с небес, — и он в говне!..
И вы при виде птичьего огреха
Буквально помираете от смеха:
Хоть нами зачастую правит бес,
Но и его курируют с небес!..
Очередной прохвост не вышел в дамки,
И значит, жизнь в свои вернулась рамки,
И значит, в мире есть и стыд, и честь,
И справедливость тоже в мире есть!..
И жизнь не так уж, в общем, безобразна,
И вы вполне открыты для соблазна,
И вон прошла с собачкою одна,
И незачем бросаться из окна!..
Ну можно ли представить мир без шуток?!
Да он без них не выживет и суток!..
Не сбрасывайте, братцы, со счетов
Спешащих к вам на выручку шутов!..
Монолог Панталоне (з п’єси «Любов до трьох апельсинів»)
Чи можна світ без жартів уявити?!
Без них, либонь, не здужає і жити.
Нас морок, страх і відчай стережуть,
А жарти глузд і щастя бережуть!..
То милість, то немилість доля зронить,
Катує розпач нас, жарт горе гоїть.
Хвала тим блазням, що прийшли й спасли,
І зашморг, і отруту відвели!
От уявіть: ви дещо засмутились,
Великі гроші ваші загубились,
Ви з жінкою брутально розійшлись,
Згоріла хата, ще й перепились!..
І ось назустріч вам гордій простує,
Такий, що не вклонитись — вже дратує.
Дурний, лихий, але шикарний пан,
Із тих, чия душа не має ран.
На взір величніший від монумента,
Бракує лиш коня та постаменту.
Чимало шанувальників набрав —
Його б квітками натовп закидав!..
Та ось — природі бавитись не важко! —
Над ним летить якась раптова пташка
І щедро гидить на оте чоло,
Що гордо так здійматися могло!..
Бо це ж звичайний досвід монументів —
Збиральників пташиних екскрементів.
Панок вважав, що він вже монумент, —
Нехай пташиний має комплімент!
Тому хвилину ще жінки казились,
Немов за Аполлоном, волочились…
Був майже рівня Богу в вишині,
Та крапля із небес — гордій в лайні!..
Ви бачите, що пташка наробила, —
Регочете, і перестать несила:
Буває, нами бавляться чорти,
Але ж і чорта водять з висоти!..
Хоч одного пройдисвіта скарали —
А наче до ладу світ спрямували.
Раз перемога правди настає —
То сором, честь і правда таки є!..
І згодні ви зі світом примиритись,
Ще зможете ви їм насолодитись.
Он гарна пані з цуциком гуля,
А крізь вікно плигати — то дурня!
Чи можна світ без жартів уявити?!
Жарт помагає кульку цю крутити.
Розрада нам в життєвій боротьбі
Ти, добрий блазню! Дякую тобі!
Переклад 28.02.2016
Монолог Насреддина (из пьесы "Возмутитель спокойствия")
Сто странных счастий есть у человека.
Боюсь, вы их не знаете, Эмир.
Но лишь на этих странностях от века
И держится сыпучий этот мир!..
Вот я стою у этого помоста,
Как говорят, у смерти на краю,
И вам понять, я думаю, непросто
Улыбку беззаботную мою.
Но счастлив я лишь тем – хвала Аллаху! –
И тем горжусь, улыбки не тая,
Что в миг, когда в крови свалюсь на плаху,
По мне заплачет женщина моя!
А вы, Эмир?.. Ваш голос много значит,
У ваших ног склонилась Бухара…
Но вы умрете – кто по вас заплачет?
Гарем?.. Визири?.. Слуги?.. Повара?..
Печалиться никто не станет шибко,
Когда и ваш верховный час пробьет…
Любимая в бассейне вашем рыбка –
И та по вас слезинки не прольет!
Так сверим же, Эмир, две жизни эти:
Чья веселей картинка бытия?..
И кто ж из нас счастливей был на свете –
Вы, всё имущий, или нищий я?
Монолог Насреддіна (з п'єси "Каламутник")
Сто нерозумних щасть людина має,
Від ста дивот душа її бринить.
Шкода, їх, мабуть, пан Емір не знає,
Та світ сипкий лише на них стоїть!..
Приміром, ось я звівся до помосту,
І смерть уже роззявилась моя,
А вам, гадаю, те збагнуть непросто,
Чом, мов щасливчик, посміхаюсь я.
Та я щасливий — дякую Аллаху! —
І усміхом вітаю ту з удач,
Що в злую мить, коли скривавлю плаху,
Мене проводить жінки щирий плач!
А пан Емір? .. Носій такої влади,
Всій Бухарі згинає спини він …
А як вмрете — хто стане сумувати?
Жінки?.. Візири?.. Кухня?.. Слуг загін?..
Навряд скорботна буде їм хвилинка,
Коли настане й вам найвищий час…
В басейні і улюблена рибинка
Сльозинкою не пошанує вас!
То два життя розглянемо пильніше:
Хто з двох нас більше радощів осяг?…
І хто з нас двох був в світі щасливіший —
Ви, пан і багатій, чи я, жебрак?
Переклад 24.12.2016
В пятнадцать лет, продутый на ветру
Газетных и товарищеских мнений,
Я думал: «Окажись, что я не гений, —
Я в тот же миг от ужаса умру!..»
Садясь за стол, я чувствовал в себе
Святую безоглядную отвагу,
И я марал чернилами бумагу,
Как будто побеждал ее в борьбе!
Когда судьба пробила тридцать семь
И брезжило бесславных тридцать восемь,
Мне чудилось — трагическая осень
Мне на чело накладывает тень.
Но, точно вызов в суд или в собес,
К стеклу прижался желтый лист осенний,
И я прочел на бланке: «Ты не гений!» —
Коротенькую весточку с небес.
Я выглянул в окошко — ну нельзя ж,
Чтоб в этот час, чтоб в этот миг ухода
Нисколько не испортилась погода,
Ничуть не перестроился пезаж!
Все было прежним. Лужа на крыльце.
Привычный контур мусорного бака.
И у забора писала собака
С застенчивой улыбкой на лице.
Все так же тупо пялился в окно
Знакомый голубь, важный и жеманный…
И жизнь не перестала быть желанной
От страшного прозенья моего!…
1984
В п’ятнадцять років слухав я вітрів,
Роздмуханих газет і друзів ґвалтом,
І думалось: «Як я не геній раптом —
То з жаху я б і жити не схотів!..»
Сідаючи за стіл, я відчував:
Святу відвагу стримувать несила.
Завзято аркуші бруднив чорнилом,
Немов в борні папір перемагав!
Коли мені настало тридцять сім
І тридцять вісім блимало безславних,
Я марив, що трагічна осінь плавно
Наблизилась і кидає вже тінь.
Та ніби виклик в суд чи в соцзабез
Жовтенький лист прибився до віконця,
І у листочку «Ти не геній!» йшлося —
Мав стисле повідомлення з небес.
Я визирнув надвір: ну як же так,
Щоб у величну відбуття годину
Погода не відбила переміни,
Довкілля не відповіло ніяк!
Світ був, як був. Калюжа на ганку,
Сміттєвий бак від горя не гойдався,
А під парканом песик оправлявся,
Сором’язливу пику мав таку…
Бездумно у вікно зір утопив
Знайомий голуб, пишний та манірний…
Життя кохане не було обридним
Від правди, що в собі я зрозумів!…
Переклад 27.12.2016
ID:
718729
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 17.02.2017 13:26:23
© дата внесення змiн: 24.12.2021 14:19:09
автор: Валентина Ржевская
Вкажіть причину вашої скарги
|
