НЕЗАЗОРЯНІ ЗО́РІ
У страчених незмріяних щоми́тях
Злягли ми із світанками в будь-день.
Там зорі згасли у життєвих жи́тах
Й понурилися в сіру коловень
Шляху самотнього у мареві, у ски́тах
Довічних перегонів. В них лишень
Сховались сподівання. У тих квітах –
Утаємничення незгаданих пісень
На доленосних скрижалевих плитах
І тремт пилку нектару в зойку жмень,
Що так і не зазорялись в орбітах,
Не спалахнули сяянням знамень…
Павло Гай-Нижник 4 березня 2017 р.
