Задощило. Весні, ой, сумується
І вона день за днем тихо плаче,
Бо її сум ніяк не вгамується,
Біллю каркання-крик воронЯче.
В серці ранами рваними відгуки,
У душі — бісовське зле сум'яття;
Безнадія раптовим їй вироком
І одвічне, як світ наш, прокляття.
А війна, як і смерть, без обличчя.
За живих душі мертвих теж моляться,
Сумно дивляться із потойбіччя...
Віра їм із надією вклоняться.
Сині Вкрайни заплакані очі
І ковил сивини густо плямами,
А Тараса слова всі пророчі:
Україна, що вкрита вся шрамами
Не впаде на коліна ніколи,
Не опустить у відчаї голову.
Навпіл ворог її не розколе —
Перед дітьми не матиме сорому.
І сьогодні Донбас, мов у пеклі,
Бо за ним і рушник, й чорнобривці.
За життя йдуть бої там запеклі —
Гру смертельну ведуть братовбивці.