Ой, Петре, Петре! Я тобі кажу, –
Побійся Бога, правду не сховаєш!
Твої нукери перейшли межу,
Ми все забули, так собі гадаєш?
Ми памятаєм кожен крок і мить,
Призначення міністром Галатея.
І прокурором Шокіна зробить,
Теж твоя воля і твоя ідея.
Майдану жертви, Іловайська теж
Чекають справедливої відплати.
Як обіцяєш, то за тим вже стеж!
Подумай спершу чим щось обіцяти!
Хто твої друзі? Я скажу хто ти.
Вони у тебе з бізнесу партнери,
Їм би бабла побільше нагребти,
Та на крові жирують мародери.
А в СБУ, нацгвардії, ментів
Вже більше тих, хто з ворогом воює,
Оснащення і зброї й поготів,
Та це від гніву все ж не порятує.
Колона п’ята наче та іржа
Пролазить всюди, в’їлася в структури.
Потугам їх ніхто не заважа,
Закон не має сили диктатури.
Вже знову реваншисти всіх мастей
Поволі підбираються до влади
Не видно щось потуги і страстей
І щоби уряд планам цим завадив.
Ось проти активістів сила є,
Поб’ють, скалічать, можуть навіть вбити.
І що дивує, розуму стає
На другий день ментів нагородити.
Змінили назву розчерком пера,
Регалії та форму, прибамбаси.
Тепер вже поліцаї-мусора
«Кришують» кримінал весь на Донбасі.
А активістів обіллють багном.
Кричати будуть, що хитають човен,
Що ними керував кремлівський гном,
Але народ далеко вам не овен.
Народ все бачить, але ще терпить!
На скільки стане ще того терпіння?
Тож вже пора щось для людей зробить,
Щоб знову не відбулось потрясіння.
Для цього треба тільки лиш одно
Щоб в ритмі України серце билось.
Ми цю війну би виграли давно
І сліз та крові стільки не пролилось.
Проблема в тім, ніхто з вас не збагне,
За Україну гине люд, не владу!
І президентство, як і все, мине,
А може статись, не мине, а впаде…
18.03.2017 р.
А ще страшно, що невідомо чим це все закінчиться. Дуже не хочеться, щоб смерть тисяч найкращих синів України була даремною. Цього не пробачать ні внуки ні правнуки.
Там у владних місьцях мабуть якась погана аура чи то радіація яка, бо коли туди попадають, одразу розум як рукаю знімає, обіцяне завжди розходиться з зробленим, державний і людський патріотизм стає догоджанням бізнесу і плазуванням перед кредиторами. Щось треба міняти в країні. І як показує практика, що зміна керівництва нічого не приносить, а навпаки - ще гірще робиться... ех
Саме так!!! Нам ніби щось пороблено. За кордоном ми можемо жити нормально, а на рідній землі ні! В нас немає української еліти. І чи зуміє вона в нас вирости та коли, я вже цього не знаю.