Знову магнолії цвіт
Мене повертає у весну,
Що була жадана колись
І зникла у піні буття,
Та не розчинилася вщент
Десь там у тумані років.
Невже повертається тут?
Та ні. То вже інша весна
Квітує майбутнім вікам,
Мені залишає той сон,
Якому не збутися. Ні.
Нехай же ясніє вона
В небесного ока блакить
І спогадом стане чужим,
І радістю стане комусь,
Хто буде вітати її.
Той білий магнолїї цвіт
Ще впаде корабликом вниз
Як довго сподіваний лист.
