Наталі Ш.
Бачу тебе на горбах – а навкруг благоденствує смолка
І нехворощ, і полин, і ромашки, й дзвіночки рясні.
Ситі корови вляглись – ремигають поволі потішно,
Сонце застигло вгорі. Ну, а тиша така, аж дзвенить.
Цю картину в душі оберегом нетлінним тримаю.
Нам вдалося життя, хоч було і легке, й нелегке.
Може, в світ ми прийшли, щоб йому дивуватись без краю,
Де буяє розкішно довкілля казкове таке.
…Все відійшло, відгуло – голодівки, небачені муки,
Гуркіт війни. Нас так вабили дальні світи!
Те дівчисько з горбів – озовись, простягни мені руки!
Жаль – дитинство пройшло, і до нього мені не дійти.
