Знеболила зранену душу терпким вином,
Одну за одною – курила в липучу темряву…
Так банально і просто: не про любов це кіно,
Не про щастя, яке, здавалося, все переверне.
Все чуже і огидне: червень не пахне літом,
Не стигне суниця і вишні не червоніють…
Збирай свої речі і забирайся звідти,
Де ви були разом, де він привчив тебе мріяти.
Найчарівніші чари руйнує проста байдужість,
Найсильнішу надію вбиває «Ти скоро усе забудеш…»
Парадокс: розлюбивши пропонувати дружбу.
Ідіотство – погодитись і вдавати, що дружиш.
Сподіватися марно: розтрощене вже не зліпити –
Навіть не намагайся: нема таких клеїв і навіть цементів.
А ти хочеш до нього сильніше ніж в спеку пити,
А ти зберігаєш старанно у пам’ять «ваші» моменти.
Допивай, докурюй, не плечі рюкзак – і з Богом!
І вітру не бійся, навіть якщо він в обличчя.
А він, якщо любить, знайде твою дорогу.
І якщо ти потрібна - наздожене і покличе.
