Завершення. Початок тут
Скоро вже по всій країні розлетілась звістка,
Що у лісі темнім хлопець народив хлопчиська.
І до двору короля хутенько долетіла.
Королеві диво те побачить закортіло.
При дворі Артур Відважний з новини сміявся:
«Хтось нашкодив та, гадаю, далеко убрався».
Лук і стріли — королю та коника сідлати:
— Хочу їхати до лісу, диво краще взнати.
І Артур зібрався їхать, в лісі погуляти:
— Зник служник мій молоденький, думаю шукати.
В тому лісі полюванням разом розважались,
Аж надвечір до печери Робіна дістались.
Подививсь король уважно й каже до Артура:
— Глянь-но: чи не твій служник стоїть там біля дуба?
Засурмив Артур у ріг свій, і Віллі Миленький
На той поклик гучний, ясний з’явився жвавенько.
— Винуваті малі гроші чи слово нечемне?
Що тобі зробилось, Віллі, що пішов від мене?
— Пане добрий, ти такий, що кращому не бути.
Та покликав братик мій, я й мав сюди прибути.
А король звернувсь до Віллі: — Кажи, красний хлопче,
Що в печері біля дуба — те я знати хочу.
— Мій володарю, сказать не можу, не питайте,
І, щоб лиха не було, печеру оминайте.
— Мовчи, служнику нахабний, бо не заборониш.
Увійду, і будь, що буде, ти не перешкодиш.
Іде король до печери, не затримать більше,
Бачить: там Лілея Біла синочка колише.
Каже в захваті король: — Оце дива, одначе!
Думав я, тут лісовик, але красуню бачу!
Троянда Червона тоді впала на коліна:
— Не гнівайся, володарю, все тобі повім я!
В домі батька знатного зростали ми, допоки
Нам життя не попсувала мачуха жорстока.
Та вона ще двох синів своїх прекрасних мала,
А сини клялись, що нас двох щиро покохали…
По словах цих вигукнув Артур Відважний радо:
— Мій володарю, це ж мила Червона Троянда!
Тоді Робін з полювання з оленем вертався.
Короля в печері бачить — і назад подався.
Взяв король його за руку, мовить: — Не лякайся!
Лісове життя покинь і до двору збирайся!
Взяв він хлопчика малого на своє коліно:
— Як зростеш — то будеш ти мій лучник неодмінно!
Надіслав король дарунки, одягли красуні
Пояси із золота та й на зелені сукні.
Як коханих тих дві пари в церкві повінчали,
По землі щасливі дзвони далеко лунали.
А Троянда до сестри зі сміхом промовляла:
— Бачила б нас мачуха, то щоб вона казала?
Переказ 26-27.07.2017
ID:
744382
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.08.2017 21:25:38
© дата внесення змiн: 28.12.2022 20:42:19
автор: Валентина Ржевская
Вкажіть причину вашої скарги
|
