Накотить сум у парі з листопадом.
Дитячі голоси у хаті змовкли.
Проходять дні урочистим парадом,
Ці дні, як сни – зім’ялись і пожовкли.
Я буду довго згадувати літо,
Калейдоскоп цвітіння і буяння.
Бездонне небо, сонечком зігріте,
Де більше зустрічей та менше розставання.
У осені, нажаль, характер інший-
У хустку суму запнуті тривоги.
Й сумні, як дощ, на ум приходять вірші,
Та чорним розмальовані дороги.
Тривожні в серці будуть скрипки грати,
І спраглі землі випросять дощу...
Поїдуть діти. Буду сумувати.
Та крадькома услід перехрещу...