Ти живеш у місті фестивалів,
де кожен день феєричне свято.
І ледь відірвавши п'яту точку від канапи,
опиняєшся у круговерті пропозицій,
загорнутих у посмішки обличь.
І от посеред натовпу на центральній площі
ти ще тільки дожовуєш останній кусок
елітного сиру,
запиваючи вином багатолітньої витримки,
запропонованим скоштувати у якості дегустації,
як вже красень хлопчина з
зеленим метеликом на шиї,
наливає чашечку ароматної кави.
Як бонус до неї додають два еклери,
один із них із шоколадною начинкою.
І ти забувши про елементарні манери,
обидва запихаєш одночасно до рота.
Це надто спокусливо виглядає в очах
моєї фантазії,
яка уже самовільно де-не-де
накидала мазки маскарпоне,
щоб бути спроможнім і надалі
зберігати байдужість до твоєї персони.
Удаю зацікавлення до того,
що відбувається довкруги,
таким чином намагаючись
підкупити таку жадану увагу,
просуваюсь крізь натовп
на відстань витягнутої руки
від твоїх гурманних делікатесів.
А зблизька, впритул ти - о, Боже - як всі,
ми на протилежних кінцях діаметра
кола наших інтересів.
У місті фестивалів, де по жилах кава тече,
люди-клони від свята залежні.