🎶... По два боки одного океану втрачені
Чи то долею, чи то жагою до кращого.
А нічого страшного не скоїлось. Начебто.
Просто ми розминулися. Тільки нащо??... 😟
Щоб тепер чекати і тихо мріяти,
Не здаватися, і в наші весни вірити,
І любов ту шалену диким голодом міряти,
Далі жити, і дотлівати покірними.
Ні, нестримно пече поблизу аортального.
Коронарна сіпнулась. Повітря - нема.
Заблукало щастя межи картами гральними,
Ми програли самі його. Все. Зима.
Це чекання життів, певне, двох завдовжки...
Заспокоює м'ята. І думка. Зневірилась.
Я б хотіла піти до якої ворожки,
Щоб сказала, що більше ми вже не зустрінемось.