Так раптово, а в тім, як і завжди,
Немов пір'я з перин, з сірих хмар
Закружляв перший сніг й зразу ж майже
На холодній землі він розтав.
Осінь кутала плечі в тумани,
Йшла назустріч Зимі, мов на плаху.
Приготовані літечком сани
Не її повезуть, сіромаху.
На санчатах Зима, мов царівна,
Об'їзжатиме володіння.
Неприступна, холодна, чарівна
І слабка водночас, і сильна.
Ось такими й жінки теж бувають —
Ні до кого в них віри немає.
Так й живуть в самоті, замерзають,
Тільки біль їхній справжнім буває.
Так й Зима від Весни геть тікатиме —
У теплі їй незатишно жити.
І ніхто і ніколи не знатиме,
Як набридло їй нишком тужити.
Гарний і мудрий вірш! 
