я зовсім не вмію писати віршів,
рими все ніяк не вишикуються
у струнку шеренгу,
не розрахуються на "перший-другий",
я просто вихлюпую на папір
те, що намарилося безсонної ночі,
те, що нашепотіли потуги вітру,
те, що набриніла деренчлива шибка у вікні.
я ловлю рими, але вони втікають,
мов шнур повітряного змія -
він вже близько, але ніяк не дотягнутись.
так само втікає життя,
я збираю рими і життя, мов пазли,
а вони все ніяк не лягають в полотно.
це фатум такий чи просто збіг обставин?
чи це моє прокляття -
намагатися поєднати непоєднуване?
що це? жодна відповідь не задовольнить мене,
поки я не знайду її сам.
як ви визначите, що знайшли відповідь самостійно? задасте питання, дадуть відповідь, виберете, яка більше сподобалася? це роздуми.
не біда, коли не вмієш писати, а просто говориш серцем, біда, коли не вмієш, та впевнений, що вмієш, і вчиш інших.
а ще лови дідика)) 
через кілька днів буде у тебе!Чекай!!! 
