Рік, наче день, промайнув непомітно,
Єдина відрада - парасольки і сни.
Жодна з думок не зникає безслідно:
Важко впізнати себе восени.
Вітер із листям танцює і грає,
Всюди каштани, куди не ступи,
Сонце сміється, павутиння літає
І зовсім немає почуття марноти.
Я побачив все вперше, хоча тут народився,
Почув стукіт серця й присів відпочить.
У моєму житті новий промінь з’явився,
В найскрутніші хвилини я згадаю цю мить,
Пригадаю дерева, що такі мальовничі,
Що змінили не колір, а настрій душі.
Пригадаю всі ваші, такі милі, обличча
І згадаю, як я колись був на межі.
Все так дивно, чарівно, якось ново й незвично,
Це народжує мрії, надії, любов.
Зрозумів, що краса, ця краса - вона вічна
І за кілька віків ми побачимось знов.
А життя, наче рік, промайне непомітно,
Єдина відрада - парасольки і сни.
Жодна з думок не зникає безслідно;
Мені важко впізнати себе восени.
