Було, кохалась у весняних грозах,
Як гримотіло, блискало, лило.
Було, сміялась, ще не втерши сльози -
Не піддавалось холоду чоло!
Життя не плинуло - летіло, вирувало,
Чуттів шаленством сповнюючи дні;
То пестило, то різкою шмагало -
І мед, і дьоготь падали мені.
Любила урагани, бурі, шквали,
Щоб калатало серце, наче дзвін,
Аби життя не тліло - нуртувало,
Щоб і упавши, звестися з колін!
А нині, як шаліють буйні грози,
Вогнем пульсуючи між сірих риз,
Я думкою лелію тихі роси.
Душі сьогодні ближчий літній бриз.
