Скажи мені, друже, навіщо
Й куди летимо ми щодня
За вітром життя?
А він свище
І силою нас підганя
До стану, що просто мерзотний,
Неначе здавило гортань,
Й вмикає всім відлік зворотній
Без зайвих на те запитань.
Невже більш ніколи не буду
Гасати цвітінням полів
Без думки по завтра?
А люди,
Яких неодмінно зустрів,
Привітливо вам посміхались...
Прекрасне й щасливе життя
Десь там, у дитинстві, зосталось
Й не хоче, щоб разом і я?
Чому в розмаїтті бажання
Втрачаємо найголовне,
Що є у людини -
Кохання!
Таке все навкруг бунтівне,
А люди забули про сутність,
Любуючись селфі на склі,
І мріють лише про могутність...
Однаково ж всім - до землі...
Можливо та крихта Любові,
Що й досі ще ледве жива,
Примножена римою слова
Побачить майбутні дива?
І кожен,
Прокинувшись вранці,
Одразу не кинеться в бій,
А в кавових мрій філіжанці
Побачить хід інших подій!
10.03.18
