Порвалась нитка спільних днів, на краю леза,
Минула пристрасть ще бентежила вуста,
Але любов земна, як грудка снігу щезла
В твоїх холодно-ніжних, наче сталь, руках.
В житті розсудливість, всі кажуть, панацея,
А ти безглуздо розрізаєш всі нитки
І наче зла казкова, невмируща фея,
Чаклуєш довгі, над коханням, вже роки.
Любові нашій відрізаєш все коріння,
Бездумно з кров`ю вириваєш пелюстки,
Й жбурляєш, з сміхом, на засніжене подвір`я,
Туди, де вітер заарканюють круки!
Не хочеш змін в житті…Їх зовсім не бажаєш.
Живеш, як в темряві, у вічній сліпоті,
І моє грішне серце на шматочки краєш,
В холодне дзеркало всміхаючись собі.
Німа, сліпа любов, безжальна…І красива!
Давай, зроби останній крок і вбий мене,
Я не надіюсь вже, і не чекаю дива,
Сховавши в пам’яті наш втрачений Едем.
Але ти знай…Я завітаю серед ночі,
Як срібний Місяць круглий стане наче диск,
І запитаю тихо дивлячись ув очі,
Як ти живеш без мене…Чи спокійно спиш?