Мабуть ти вже спиш... Нібито кадри із плівки -
прокручую спогади. Скільки всього за цей час.
А я вже і не уявляю життя без "нас".
Так ніжно, легенько погладжу русяві голівки
малесеньких сонечок, що вже мандрують у сні.
Тихо сопуть їхні носики. Втомлені ніжки.
Без їхніх слідів не існує в дворі вже доріжки.
Радіють так щиро цій пізній, але все ж весні.
Мабуть ти вже спиш...А я ще подивлюсь у ніч.
Так тихо, лише у годинника справи одвічні.
В уяві своїй намалюю казкові, магічні
історії, що закарбуються в пам'ять сторіч.
Що їх колись, через безліч віків, перепишуть,
перевідчують і перестраждають серця.
Може дійдуть до логічного для всіх кінця.
Може все так, як є зручно для себе залишать.
Тільки для нас, весь сценарій написаний вже,
десь на зіркових стежинах Чумацького шляху.
Так довго ти спав, а була за півкроку до краху
історія наша. Її лише ми збережем.