маленькій дівчинці хворій на лейкімію
і її любові до життя присвячується
дорогою Різдва ідуть блакитні зорі
картата рама вікон нагадує де ти
в халатиках біленьких, як хмари в синім морі
снують по коридорах похмурі лікарі
що час для тебе, друже?
що ти для нього – звук?
чи біля тебе є… надійно небайдужі
надійно відчайдушні,
коли не відпускаєш сонце з рук?
що нас тримає в світі? –
вогонь запалений не нами…
що нас пробудить віді сну? –
невже у двері стук?
ангелики не йдуть, а прилітають їхні дітки
і на холодних бильцях розказують весну
я стріла дев'ять весен, а хтось ще менше, менше
і у руці зминаю маленький папірець
все тихше, тихше… чуєш серце?
почни спочатку, мамо, не вір, що є кінець
бо я не вірю тиші і темряві не вірю
і я навчилась слухати дзижчання комарів
мене навчили ночі беззастережно мріяти
і так радіти ранкам, як ще ніхто не вмів
