Коли в садах спіли черешні,
А липи тільки зацвіли,
В такій порі писав найперші
Я в зошити свої вірші.
Гуділи бджоли, пахло медом,
Пісні співали солов"ї,
На озері, неначе ледом,
Кружляли білі лебеді.
А щось бадьоре бушувало
В мойому серці і в душі.
І може слів ще бракувало,
Та я писав свої вірші.
Й думки ставали уже словом,
Й помало вірш так виростав.
Для мене - то було чудово,
Бо я про рідний край писав.
Тепер, як згадую минуле
Й дитячі роченьки свої,
То, наче знов мене вернули,
В далекі батьківські краї.
Нині багато в мене часу
І живі спогади й думки.
Й тому пишу про долю нашу,
Коли ми були молоді.
- = - = -
А думки йдуть, як гості на подвір"я,
й щиро несуть роки мої давні.
Вони такі легенькі, наче пір"я,
І звеселяють не раз сумні дні.
Тоді сідаю й пишу свої вірші
І не шукаю десь гарненьких слів.
Вони з душі ідуть усі не гірші,
Котрі не раз беру я навіть з снів.
А кожне речення пишу завжди мовчазно,
Й дивлюсь на нього із різних боків,
Бо хочу, щоб читач читав любязно
І не сміявся із моїх рядків.
Хоча, нехай сміється, його право,
Бо сміх - це радість й користь для життя.
Але хай знає, либитись - лукаво,
Бо не поет я, це пише душа.
Ще і в літах я й майже без роботи,
А так ще хочу бути у строю.
Тому й пишу без суму, без турботи
Про все що бачу, чую й з чим живу.
Й так мої дні проходять і минають,
В звичайнім русі йдуть і не стають.
Вони земні закони добре знають,
Що раз народився і раз помру.
Але про це не будем говорити.
Живім й радіймо своїм кожним днем.
Стараймось хоч маленький слід лишити,
бо в інший світ нічого не візьмем.
ID:
789975
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 02.05.2018 12:43:14
© дата внесення змiн: 02.05.2018 12:43:14
автор: Дашавський поет
Вкажіть причину вашої скарги
|
