Як я люблю,.сказало сердце,.як я кохаю,сказало внутрішнє моє,
Лиш розум сумнів свій пускає,туди,де не повинно будь його..
Чому так важко полюбити,чому так важко сказзать:"Люблю!"
Невже це не найперше слово в світі,що мусимо казать Йому!
Невже не знаємо Його?! Невже не знаємо Його Ім'я!
Невже,щоб сказать "Люблю",треба побачити,або торкнутися Його?!
Звичайно,що ж це за любов,якщо не можеш обійняти,
Якщо не можеш все сприйняти наяву.
Лиш розум здатен все це розпізнати,а серцю цього не кажу!
Його не бачу,а воно щемить,Його не чую,а знаю,що це Він!
Кажу: "Люблю",та так,що й сам не знаю,якої сили,віри й теплоти, моя Любов!
Це наче Сонце засвітило в непогоду,неначе ходиш у пітьмі!
Ти знаєш і собі забороняєш сказати Йому: "Не люблю".
Що ж це за сила покоряти усе невидиме моє!
Що ж це за сила відчувати,та так,що діяти змушує тебе!
Не відвернути нам з дороги тієї,що ми наважились іти.
Тверда хода,безмежне тіло,що творить чудеса Його!
Його Любов так безгранична,що не можливо не помітити цього,
Якщо ти хочеш і все твоє єство не опиралось би цьому...!
