Я збожеволів – закохався знову,
Хоч зарікався цього не робити!
Вночі з собою знов веду розмову,
Щоб біль нестерпний трохи приглушити.
Мій монолог не схожий на розмову,
Скоріше сповідь, або як молитва,
Адже хотів почути колискову,
Тепло відчути твого материнства.
Вдихнути в хаті запах немовляти
Цей незбагненний і безгрішний трунок,
Купіль з ромашки і рожеві п’яти
В руках тримати – неба подарунок.
Хотів відчути за спиною крила,
Разом піднятись до зоряних світил.
Та ти словами враз їх обпалила,
Лишився слід від висохлих чорнил.
І ці слова печуть немов жаринки,
Вони наскрізь пропалюють папір.
Кохання робить дивовижні вчинки,
Коли йому усе наперекір…
23.06. 2018 р.
кохання це завжди відновлення, кохайте, якщо маєте такий дар
