Кажи мені вже завтра що завгодно.
Карай у серці сховані зізнання.
Я обіцяю вірити сьогодні
У чисту суміш вірності з коханням.
Я так ,можливо, не багато знаю
Про ланцюги у небі кольорові,
Але вже темно, я тебе прохаю
Побережи підірване здоров'я.
Застуда, осінь, надважка напруга.
І не бере вже сон, а зранку - кава.
Це лише звичні для людей недуги.
Можна не пити,і робити вправи.
Та ти такий як шершень,навіть гірший.
Невже нам треба зайві суперечки?
Я наскладаю зранку тобі вірші,
І із обіймів випущу, нарешті.
Нам лікувати треба не фізичне,
Бо ми ще зовсім не похилі люди.
Це лиш мімічна зморшка на обличчі.
Коли підеш, її вже теж не буде.
Пробач,раніше теж було не вчасно...
Я просто знаю присмак тої ртуті.
Такі моменти не проходять з часом,
На серці жалом паленим накуті.
Тому нарешті пригорни долоні,
І в очі сріблом подивись залиті....
Я не просила райдуг і хоромів.
Я закликала більше не хворіти...
Але ти знаєш все,бо ти дорослий.
А я маленька, і мені час спати.
Лиш побажаю , щоб тобі спалося.
Не кочувати ж в ніч із хати в хату.
А коли сяйво зафарбує місто.
Я поцілую і піду у справах.
Я поважаю твою сповідь,звісно .
Але мені сьогодні не цікаво.
2014 р.
