Сумно мені тим, що я людина. Сумно мені тим, що я не птах. Немов загублена дитина, Тримаю пір’я у руках. Так болісно, коли на серці горе. Так соромно, коли в душі печаль, Немов розбурхане ослабле море Згасає Сонце, огортаючись в туман. Тебе лоскоче хмара, Мене ж вбиває страх, Він наче зло, примара Вселяє в мене жах. Я хочу трохи волі, Звичайного тепла, Щоб квітка надяскрава У серці розцвіла. Щоб проросла корінням До глибини душі Й до судної хвилини Допомагала йти. © Ольга Баландюх, 24.03.16
ID: 799444 ТИП: ПоезіяСТИЛЬОВІ ЖАНРИ: ЛіричнийВИД ТВОРУ: ПоемаТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 16.07.2018 00:19:07 © дата внесення змiн: 25.08.2020 10:12:41 автор: Ольга Баландюх
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie