Життя навгад... Наосліп... Наудачу.
Напівснаги.. впівсили.. навмання...
Ледь контурами лиш себе зазначу,
а потім колір дам. Якось...З-за дня,
як сонце тіні всі порозриває,
розітне сни, що липнуть до руки.
Тим часом є, та..що? "Мене" немає -
лиш лінія бліда у пів-дуги.
Наповнити б, не задзеркальним "завтра",
терпким цю-миттє-зжитим-в-друзки днем.
Де "я" - згоріла в бриз до зірок ватра,
ти ж - смаку абрикос цілунок-джем.
