Ми у темряві, темрява — в нас,
Квантам світла тут місця немає.
Де інакші і простір і час,
Імовірності ходять по краю.
Безкінечність сплелася в руно,
Позолочене попелом Сонця.
І галактики зникли давно:
Ні зірок, ні дверей, ні віконця...
Тільки Хаос — всевишній, святий —
Праотець і праматір Усього,
Подолавши свій шлях золотий,
Знищив все, що створив — навіть бога.
Не існують ні ночі, ні дні,
Ні закони Старого Завіту —
Залишилися тільки одні
Чорні тіні померлого світу...
(30 вересня '18 р.)
Так воно склалося, що усе на світі має початок і кінець — навіть сам світ;
я ж спробувала уявити Небуття — коли світ припинить своє існування, —
опустивши нехай і важливі, але поки що незнайомі мені наукові тонкощі,
відомі, певно, лише хорошим астрофізикам (як шанований мною Стівен Гокінг).
Дякую Єві Романенко за її чудесний твір "Дві душі"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557031,
що надихнув мене на написання моєї "Темряви".
Приголомшливий твір! Наче у дусі Едді Ерікссона, який оспівує всевишній Хаос.
P.S. Якщо ти досі не знайома з його творчістю (у чому я вже сумніваюсь), обов'язково знайди його на Livejournal (або я скину тобі посилання) — тобі має сподобатись.