Нікого й словом зрадити не змушу,
нема близьких, далеких теж нема...
Зимні вітри, прокралися у душу,
де ступлю крок, там огортає тьма.
Не чую слів, знаходжу зовсім інших,
сумні думки читаю між рядків...
Хоч світлу мить одну прошу, не більше,
щоб вкрасти душу в осені вітрів...
Вірити хочу, в когось думки про тебе.
Хоч Ти Мій Боже руку протягни.
Несуть вітри вже душу попід небо,
де чорні хмари й голі ясени.
Болить вона, розпята між світами.
Чи я жива, для мене вже дарма.
Коли самотність ділится думками..
Нема далеких і близьких нема.
автор Лариса Мандзюк. м. Львів.
