Любов статечна – ніби та примара,
немов пекельні чари чи дурман,
останній шанс полинути за хмари,
думок солодких пристрасний туман.
В якому віці серце більше плаче?
Звичайно ж, ув останньої межі…
Кохання літнє – то нарзан неначе,
оази життєдайні міражі.
Життя вирує, кров хвилює серце,
бентежить душі, голови п’янить…
Потоки терцій, з’єднаних у скерцо,
нас духом об’єднають хоч на мить!
Любов остання – ніби промінь світла,
ковток вологи у спекотний день.
На жаль, лиш восени вона розквітла,
щоб заспівати декілька пісень…
Любов поважна – випадок, дар божий,
то талану́ в житті останній шанс.
Тож хай Всевишній стане на сторожі,
кохання вічно щоб лунав романс!
29.10.2018
Спасибі, пані Ганно, мені дуже приємно! Я теж намагаюсь читати Ваші твори, бо вони в переважній більшості мені подобаються, але не завжди це вдається...
Гарно, як завжди. Дякую. Я ще в молоді роки читала:
Нет,
У седой реки
Все то же буйство,
Все та же быстрина
И глубина…
О, как меня подводит седина,
Не избавляя
От земного чувства
В Федоров.
Та по-справжньому зрозуміла ці рядки тільки зараз.