Армія нежиті так і не дійшла до Антарії зі спалених земель. Некроманти попадали разом з тим, кого воскресили. Лише Полум'я та кілька її наближених залишились в живих. Але ненадовго. Невдовзі знайшли лише обезголовлені тіла.
Моргот Молодший розгромив Велерада, спустошив більшість міст Антарії, зокрема Іштар. Його військо не знало жалю. Але з часом він приніс Антарії мир, зайнявши забраний колись в його батька трон.
Культ Астрид припинив своє існування невдовзі після смерті Раїси.
Орден магів вогню був знищений під корінь, а сам Пірокар четвертований під радісні вигуки натовпу.
Лео зник безвісті, хоча очевидці бачили схожого на нього чоловіка, поблизу пустельних земель.
***
Лео забрав руку від шиї Рорана. Пірокар питально глянув на нього. Найманець заперечно похитав головою.
- Він все ж зробив це — тихо пробурмотів Лео.
- Що ж тепер почнеться? — Пірокар вперше був настільки розгубленим.
- Його похоронять і будуть переповідати легенди про злого духа, що забрав з собою в могилу магію — спокійно сказав Лео — якщо пощастить, то додадуть, що він зупинив армію мерців, знищивши дерево.
- Його тіло спалять і ніхто не довідається! — з ненавистю прошипів Пірокар. Тоді схилився над тілом Рорана — ніхто не дізнається, що ти зробив, чуєш?!
- Йому все одно — холодно фиркнув Лео — глянь на його лице. Що ти бачиш?
- Рубці.
- Придивись.
- Не розумію.
- Його лице чи не вперше виглядає щасливим. Він посміхається…
***
Я поволі йшов до свого дому. Легкий літній вітерець огортав мене теплом. На порозі нашого дому стояли Тео і Марія. Обоє помахали мені. Щось тепле покотилось по моїй щоці. Я нарешті знайшов їх. Я був вдома. Нарешті ми разом…Кінець.
