Віти дуба гордо розхилились,
таємничо шурхають листки;
ввечері вертляві ластівки
над церковним куполом сварились.
Муравою заросли могили,
тихі, темні в підвечірний час –
тут і там чорнів іконостас
і лампади тихо миготіли.
А позад, за стінкою огради,
літня ніч пораненою пада;
трударі, скінчивши шлях тяжкий,
мимо йдуть, в турботах і безмовні,
через двері чуючи церковні
тихий спів:«З святими упокій!»
Пенчо Славейков
Селски църковен двор
Гордий дъб, разперил клони гъсти,
шумоли таинствено с листа;
по черковний покрив с вечерта
се препират ластовки чевръсти.
Гробове, в трева обрасли дива,
тъмно глъхнат в привечерний час —
тук-таме черней иконостас
и кандилце трепка мълчаливо.
А отвъд, зад ниската ограда,
лятна нощ ранила дето пада,
труженици мудно в пътя свой
преминават, тихи и грижовни —
счувайки през дверите църковни
тих напев: „С святими упокой!“