Минають дні – і з ними мруть оці
людської волі ховані надії.
Вперед дивитись я тепер не смію:
те що чекаю – бачать лиш мерці.
З неволею у мирі ми одні,
утіха й радість там мене чекала –
вона хоч дні у мене не забрала!
Бо іншим ніч печаль – для мене дні.
Я відданий печалі беззавітно,
солодка це в моїм житті година;
мене в неволю прийняла привітно,
дала мені все те, за що я гинув,
губив і силу, й юність непомітно...
Печаль солодка – радість це єдина!
Пенчо Славейков
Скръб
Минават дните — и умира с тях
от мъжка воля хранена надежда.
Напред се вече погледа не вглежда:
което чаках — мъртво го видях.
И с своята неволя примирен,
намерих в нея ази и утеха —
това поне ми дните не отнеха!
За други нощ, скръбта е ден за мен.
И ней съм предаден беззаветно,
една ми е тя днес в живота сладост;
тя срещна ме в неволята приветно,
и даде ми туй, за което младост
и сили губих да го търся щетно…
О, сладка скръб, едничка моя радост!
