Пройтися б стежкою між трав,
Вдихнути свіжого повітря
І поміж лагідних уяв -
Зайти до рідного подвір’я.
Там батько лагодить косу.
- Дивись, дитино, не торкнися!
Клепає пісню голосну,
Де «дзінь-дзелень» переплелися.
А я все слухаю його,
Присівши на пеньок від зруба.
Дивлюсь на зморене чоло
Ще з-під густого, в хвилях, чуба.
Заснув під лускіт вітерець
На яблуневім верховітті.
Зелених яблучок вінець
Згубили в китицях суцвіття.
А мати з стайні вечорком
(Немов, морозиво з вершками)
Несе в горнятку молоко,
Кортить напитися вустами.
Відкрила очі - чужина,
Далекий спогад розчинився...
В Мадрид навідалась весна.
Миліше там, де народився.
Чудові рядки пані Галино. Кожне слово натхненне, сповнене любов'ю; відчувається тепло в душі від кожного сказаного слова і виринають в пам'яті спогади про наймиліший серцю край дитинства. Дякую ВАМ за теплі спогади, за ті предивні чари...Щастя Вам!
