Від перших надій знов оживлений спів
розливсь у душі, але біль не спинити,
не згадуй скорботи, суєтність і гнів, –
глянь рана сміється, що цвітом прикрита.
Та посмішка дивна, мелькнувши на мить,
приховує ласкою безмір розлуки.
Не йди! Бо ще треба обом нам допить
із чаші прозорої горя і муки!
Не йди! Бо гіркий розставання цей час,
не знаєм, чи стрінемось десь ми віднині.
Молитва тремтлива у голосі в нас,
а в чаші прозорій – лиш сльози безвинні.
Теодор Траянов
Светла чаша
От първи надежди възкръснал отпев
топи се в душата, но бол не утихва,
не спомняй ни скръб, ни суетност и гнев,
виж рана, покрита с цветя, се усмихва!
Таз странна усмивка, тъй бегла наглед,
милувката крие на гробно прощавай, -
не тръгвай! - Ще пием ний, двама подред,
от светлата чаша на тъмна забрава!
Не тръгвай! - Тъй горък е сетният час,
ний знаем ли де и кога ще се срещнем?
Молитви треперят у нашия глас,
а в светлата чаша - сълзите безгрешни.