А Січ жіночого роду…
Хто козаку сідлав коня,
Хто наставляв, як воювати?
Коли дідусь іще куняв,
В дорогу проводжала мати.
І в слід хрестила козака,
Коханому зібравши тлунок*.
До батька слали юнака,
І сина мужу, як дарунок.
Жінок не визнавала січ,
Доля у них - дітей ростити.
А дід учив, як пліч-о пліч,
Прийдеться землю боронити.
Та шана до жінок була,
Любили маму і бабусю,
Сестру, що прагнула сідла,
Просили: - Виучи, дідусю!
Під вечір курява лягла,
Спориш стеливсь у роси спати.
Мати домівку стерегла -
Йшла чоловіка виглядати.
Жінки – це тил в усі часи,
Нам їх потрібно шанувати.
Імення жінки вознесім,
Бо жінка – це сестра і мати.
*Тут, як бурдюк, де зберігали в’ялене м'ясо…
