Куди вона йде?
Підіймаючи вії до хмар,
торкаючись поглядом теплого мокрого вітру,
вона йде туди, де її малював Ренуар,
позичивши в неба залиту дощами палітру.
Куди вона йде?
На сходинку, на міст, на карниз,
на вітер, на промінь, на хмару, немов на качелі...
І падає в небо, і раптом злітає униз,
торкаючись пензля старого як світ Ботічеллі.
Куди вона йде?
Серед сотень сумних моналіз
вона буде йти, як минуле, колись пережите.
Згубивши ключі від самотніх квартир і валіз,
вона буде йти. Хтось чекає, коли вона прийде.
