Навпіл розірвані вітрила
і знову жодного рядка.
Поламаного неба брили
несе від берега ріка.
Під тягарем гріхів забутих,
які згадав і пережив,
серед снігів брудної смути
та нагромадження крижин.
Хоч дозріває він щорічно,
вода у забуття несе,
як у віршотворінні вічнім
прихований словами сенс.
Німотно у воді буремній,
у руслі тане висота,
гуркоче медом полуденнмм
попід опорами моста.
Довільний переклад творів Т. Венцлова.
