Таке щось схоже слухав у Шопена…
Мов плив туман серед густих хлібів.
Мелодія котилась, мов скажена,
Туман здіймався вгору і синів.
Ця музика очей торкалась зранку,
Коли досвітня ділася зоря.
Як вітерець відсунувши фіранку,
Дими погнав удаль із димаря.
Взялися птахи, уловивши промінь,
Не зразу заспівали солов’ї.
Лились уривки з чарівних симфоній,
Вторили пісню цвіркуни в траві.
Проснулась тиша, день розпочинався…
Тумани грали, мовкли солов’ї.
Ставок у тихім бризі прокидався
І це був Рай, єдиний на землі.
Круто, Віталію! 
