Я день продовжую і обриваю ночі,
І вже здається, що в минулий час,
Жук мебельний моє прощання точить,
А втім, я сам скінчився водночас.
Ти все забрала – мило, поступово,
Спочатку дотик погляду та рук,
І ось тепер від губ відняла слово,
Зацитькала щонаймаліший звук.
Забрала все. Без умислу, між іншим,
Зчеркавши біль у вим’ятий папір,
Якимсь дурним і жалюгідним віршем,
Списавши вкрай односторонній твір
Своїм розміреним мовчанням…
Не допускай
мене
його
ось так
писати…