Славна дівчинка ти старовинного римського роду.
Чоловік твій – патрицій і все так, як треба. Є син.
А я – варвар, дикун із чужого для Риму народу,
Гладіатор. Для натовпу – просто боєць ще один.
Ми не люди… Ми – звірі. Хоч звірів тут вище цінують.
Навіть справжнє ім’я той торговець людьми відібрав.
Замість імені клички неначе тварині дарують.
Друг мій – Скіф, онде – Грек. Називатися Галлом я став.
Ти сидиш в Колізеї. У цьому триклятому місці…
Муж дивитися змусив на рабської долі фінал?
Металевий шолом. Та мечі у суперників ниці.
Не дивись в мої очі… Для чого тобі цей запал?
Я програю… Угору злетить рев людський аж до неба.
Палець вниз – означа вірну смерть імператорський жест.
Схвальний регіт юрби. Ти одна тільки крикнеш: "Не треба!"
Зблідне твій чоловік, бо володар не схвалить протест.
Ти покірно мовчатимеш. Будуть лиш вії тремтіти.
І уникнеш гучного скандалу сімейного враз.
"Всі досягнення – в світ у сім’ї благородній з'явитись.
Боягуз, ситий бовдур», – подумаєш ти водночас.
Не сумуй. Зрозумій, я, поранений, смерті належав.
Мабуть доля моя: на потіху померти юрбі.
Не сварися із бовдуром: надто від нього залежиш.
Теплим, літнім дощем цілуватиму руки тобі.
Переклад Надії Крайнюк мого вірша: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748332