Світ ходить навшпиньки по довгих своїх коридорах,
Він сам у собі – задихається від метастазів –
Рубцюються шрамами вбивства, насильства, образи
Але не одразу, на жаль, не стираються в порох –
Ні спогади дивні, протяжністю в сотні метрів,
Ні дотики болю, що мов кислота мурашина.
Світ світлом наповнити може кожніська людина.
Що треба для цього? – хоч трішечки сентиментів,
Поваги, відваги. У серце – багато любові,
І правду у вічі – найкращий із інструментів,
Щоб менше траплялося ницих, нещирих моментів,
Хороші діла і мудрість у кожному слові.
І дихати вільно, смакуючи солод повітря –
Настоянку серпня зі смаком меду і тиші.
Від того ставати хоч трішки чистішим і вищим! -.
Скидати лахміття!
Якби кожен додав по краплиночці світла у наш світ - не були б сьогодні по всій планеті такі активні вулкани, лісові пожежі та інші катаклізми... Брак світла, брак любові у серцях... Ми самі пишемо свій сценарій. Час збирати каміння...
Дуже влучно написано, Дзвінко!
Дзвінка Тиха відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І справді, на все свій час, Сонячна Принцесо... НА ЖАЛЬ, МИ ЧАСТО НЕ УСВІДОМЛЮЄМО РЕЗУЛЬТАТ НАШИХ ДІЙ...
