Він був правильний весь,
він читав Муракамі,
слухав класику,
знав рубаї Хайяма.
Ходив до музичної
школи вчитися грати
на саксофоні.
Другий був іншим...
Збивав до крові
свої кулаки,
коли бачив,
як правду знову
рвуть на шматки.
Слухав Кузьму
й Жадана пісні,
а ще “Бумбокс”.
А ще на пірсі вночі,
звісивши ноги
у кросах,
у воду
жбурляв камінці...
Та дивні круги
здіймалися угорі,
з них місяць
навіював сни
невгамованим
на землі...
Перший кохав,
наче кликав усіх
на показ.
Дивіться, мовляв,
красива, як звик,
як усе, що мав —
перший клас!
Відкорковував
вина солодкі
і дорогі
з Шардоне і Шираз.
Запрошував
у ресторан
танцювати
і слухати джаз.
Кидав квіти до ніг,
не шкодував
пишномовних фраз.
І запитував
“любиш, чи ні?”
кожен час,
наче звіряв баланс...
У другого-іншого
друзі
і вірний пес,
ще у спадок
старий
Мерседес.
— Поїдемо разом?
питав.
— Запрошую до небес!
Тільки я і ти,
і кудлатий пес.
У мене кава
в термосі,
кілька домашніх
котлет,
а там... доро́га,
гори і море,
і мідії смажені
на десерт.
Втрачаю розум...
Чи навпаки:
“мідії... на десерт?!”
Як?
Без зайвих слів,
завчених фраз...
Легко і райдужно
на душі.
І вперше в житті
беззастережно,
не озираючись,
вірила в НАС.
Таня СВІТЛА
09.2019 р.
Художник Віллем Хенритс
