Заради кохання й весняної втіхи
Вітаю жінок від душі,
Хоча і отримав я знов «на горіхи», -
Бо мав не букет а вірші...
Сьогодні я лину до тебе у римі,
Мій мудрий і милий Тарас,
9 березня зримо й незримо,
Така вже традиція в нас!
Життя протікає, мов води Дніпрові,
Ти бачиш ці хвилі живі,
Чому ж аж занадто вони пурпурові,
Неначе на нашій крові?
Щоденно війна поглинає найкращих,
І смуток мій схожий на твій,
Бо десь на печерських горбах, не інакше,
Жирує правителів рій.
Щодня і щоночі ці слуги народні
Мільйони спускають в пусте,
Країна одною ногою в безодні,
Із мізків зникає святе!..
Все більші й дорожчі в домівках екрани,
Сучасні і модні авто....
А там де щодня тіло рветься на рани
Зникає надія! АТО –
Давно не АТО, не ООС і не стрічка
В щоденних новинах про смерть,
Це вирок для влади! Бо пам'яті свічка
Горить, як життя круговерть...
Ніякі досягнення ваші не варті
Загибелі справжніх синів,
«Розведений мир» малювати на карті
Простіш ніж не бачити снів
Про мирне й щасливе дитинство нащадків,
Де добре псарю і царю,
А той хто працює - живе у достатку
І квіти несе Кобзарю!..
Так, саме до тебе, мій милий Тарасе,
Щоб вірш - як трояндовий шип,
Колов аж до крові, звучав кращим гаслом
Й палав, наче той смолоскип,
Який на Майданах іскрив нам Надію,
Під кулі у зріст підніма!
Пробач нас, Тарасе.
Одні лицедії...
А гетьманів й досі нема...
09.03.2020