|
19 березня більшість читачів вітають з ювілеєм Ліну Костенко, а про 125-річчя Максима Рильського призабули. Єдиний із "неокласиків", який пережив сталінські репресії й чистки 30-х років, автор кількох десятків поетичних збірок, численних перекладів тощо.
У 1932 році виходить книга "Знак терезів", де Максим Тадейович цілує пантофлю папі, однак до того з-під його пера вийшло чимало вартісних творів, які заслуговують на увагу. Провідним лейтмотивом його текстів ранньої доби була антична етика віршування й естетика прекрасного, ідеї антитези й мовчання, людиноцентричні пошуки в мистецтві.
НІЦШЕ
Змію, людину, сонце та орла
Благословив він у високих горах:
Премудрість, світло, серце, міць крила
Для бур, для щастя, для висот прозорих.
Безумієм чоло оповила
Йому гадюка; терни мислів хворих
Людина непомітно принесла;
Орел упав на землю, в тлін і порох.
І він до сонця руки підійняв,
Але воно сміялося зрадливо, —
І на устах мовчання він поклав.
Чужий любови і далекий гніву,
По сходах таємничих він зійшов,
Де мертвий гнів і нежива любов.
Із збірки «Синя далечінь», Київ, 1922.
"Геометрична замкнутість" (М. Турчин) поезії змотивована тим, що людина намагається перевершити те, якою її створено. Шляхи Господні незвідані, а в "Ніцше" вони набувають культурологічного контексту й циклічно, стрічкою Мебіуса, замикаються в людському розумі. Надмірні посягання людини, особливо митця, над тією варварською безкультурною дійсністю (читай комуністичною) приводять мислителя до божевілля: "терни мислів хорих Людина непомітно принесла", а премудрість мутувала в ментальні розлади. Концепт божевілля, який алегорично зі змії-мудрості стає гадюкою-хоробою, присутній в українській літературі ще в поезії Т. Шевченка. У кордоцентричній системі координат українців гадюка зазвичай лягала на серце, але в "неокласиків" тлін божественного потенціалу починається з помутніння розуму, що цілком відповідає європейському раціоналізму.
Культура, естетика, мрійливість, поетична думка є визначальними для автора у визначенні ідеальної людини. Не менш вагомою підвалиною є свобода. О. Колупаєва зазначає, що поезія М. Рильського "Ніцше" є яскравим зразком француцького сонету не лише за формою, а й за змістом. Після відомих революційних подій у Францій усталеними стали поняття "Рівність. СВОБОДА. Братерство", які були фундаментальними у формуванні націокультури й етнопсихології народу. Під впливом символізму поет використовує образ "орла", як алюзію на свободу, яка опираючись на "міць крила", прямує "до висот прозорих". Однак цю свободу розтоптали, надломивши крила (що є ще одним неоромантичним прийомом), і перетворили її у бруд і порох, що тим самим приземлило людину в її спробах стати "надлюдиною".
Останнім прометеївським образом є зрадливість світла. Тут можемо прочитувати й передмову до "загірної комуни" М. Хвильового, яка виявилася яскравою бутафорією, і Самчукову "темноту", яка якомога краще характеризує тоталітарну реальність, з якою зіткнулося людство вже в найближчі десятиліття. Усі ці потрясіння спонукають людину до внутрішньої самоізоляції, затяжного мовчання, що за принципом cogito ergo sum перетворюють її на рибу, німу тварину. Р. Декарт стверджував, що "пізнання речей залежить від інтелекту, а не навпаки". Інший французький письменник і філософ Луї Мерсьє пізніше розвинув цю думку так: "Я мислю, отже, я існую, я ГОВОРЮ, отже, я існую, я пишу, отже, я існую, я публікую, отже, я існую".
Ірреальне мовчання "Ніцше" означає "смерть автора" (Р. Барт), веде його до божевілля фізичного, тому М. Рильський обирає артикуляцію, як екзистенційний метод боротьби за життя. Навіть, якщо ця соломинка зветься "Пісня про Сталіна". М. Зеров аналізує вірші М. Рильського словами: "Близькі внутрішньо, а тому так прекрасно відтворені у нього "вічні сопутники": Ніцше, Гайне і Бодлер: безумний, що сходить туди, "де мертвий гнів і нежива любов", арлекін з кривавою трояндою, і третій - мученик "пекельного раю". Поет шукає не лише нових вражень, а й нових обслон самовираження. М. Рильський обирає не лише гнів сучасників і прийдешніх поколінь, але й живу любов в реальному часопросторі, яка й надихала його протягом довгих років на літературну творчість на лезі ножа й навчила його "мистецтву рівноваги" (В. Агеєва), якої йому так бракувало.
ID:
868647
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.03.2020 10:35:05
© дата внесення змiн: 20.03.2020 10:35:05
автор: Олександр Подвишенний
Вкажіть причину вашої скарги
|
